2.4.5. Машинно-тракторні станції МТС

В 30-ті роки минулого століття на нашій славній Україні були організовані колгоспи. Жителі Липлян примусово перейшли до колективного способу господарювання. Нелегко було це зробити, особливо тим, які з цього клаптика землі годували всю родину. Та й ніде правди діти, часом перегинали закон, усе пішло з примусу. Здати землю в колгосп і весь сільськогосподарський інвентар не кожен мирно погоджувався. Такі люди вважалися «ворогами народу». А скільки їх було вислано до Сибіру, у глуху тайгу, де вони й загинули.

А ті, що добровільно вступили в колгосп, почали працювати колективно. Земля на селі вимагала робочих рук, догляду. А чим обробляти колгоспну землю? Техніки на той час не було. Тяглова сила дуже мізерна. Негайно треба було якось допомогти хліборобам, полегшити і без того важку працю селянина.

Незабаром з’явилися трактори. Але їх було дуже мало, та й ті були невеликої потужності та надійності, «міцності». Щоб якось надавати допомогу багатьом селам відразу, уряд вирішив організувати міжрайонні машинно-тракторні станції ― МТС. Спочатку там було по одному трактору, а згодом кількість техніки збільшувалася. Така МТС була організована біля Стремигорода, в Стримовській Балярці. Ця МТС обслуговувала і Липляни. Села трактор обслуговував почергово: сьогодні в одному селі оре, а завтра ― в іншому. Все-таки це вже була якась допомога. Найбільша проблема була з трактористами. Прості люди часто боялися наближатися до трактора.

Негайно були організовані курси, де навчали людей водити трактор. Це було щось нове! Багато жителів Липлян навчались на таких курсах МТС і згодом стали славними трактористами:

1. Федоренко Іван Йосипович

2. Шмагун Ольга Федорівна

3. Шмагун Єва Павлівна

4. Салюк Павло Левкович

5. Прус Василь Анатолійович

6. Шимончук Марія

Ці люди були першими механізаторами на селі. Щоранку вони вирушали на роботу в Стримівську Балярку пішки, долаючи відстань до 10 кілометрів. Згодом ця МТС розширилась і мала у своєму арсеналі й машини, і трактори, а згодом ще й комбайни. Це була дуже нелегка робота, але необхідна в сільському господарстві.

Саме перші трактористи навчали молодь цієї потрібної професії. Це були шановані на селі люди. Їх поважали односельці, дослухались до їхніх порад.

Не дивно, що у грізні роки війни їх не брали до війська, у них була «бронь». Саме таку бронь мав Салюк Павло Левкович.

З часом МТС переросли в «Сельхозтехнику» («Сільгосптехніку»), яка обслуговувала тракторні бригади («автопарки»), що існували в кожному колгоспі, радгоспі по декілька (майже в кожному селі). «Сільгосптехніка» проводила капітальні ремонти і роботи, які не вдавалось виконати в майстернях автопарків.

В Липлянах тракторна бригада мала кузню, свердлильний верстат, електрозварювальний апарат та інше обладнання, що обслуговувало таку наявну техніку: трактори різних марок ― 12; комбайни різного призначення ― 4; автомобілі ― 4, а також плуги, сівалки, лущильники, граблі, борони, культиватори, катки, розпилювачі тощо.

Завідував тракторною бригадою Олексійчук Володимир Васильович.

На жаль, нині зруйновано всі споруди радгоспу. Автопарк, ферма нагадують про себе залишками стін будівель, де вже повиростали високі дерева. Чи довго ще простоїть одинока водонапірна башта з гніздом бусла (лелеки) на ній?