1.2. Держава (Київська) Русь з 882-го року

Основними центрами древлянської землі були Іскорость (сучасний Коростень), Овруч, Малин. На початку нової ери племена, зв’язків між якими майже не було, не тільки розвинули сільське господарсво, але й заснували ремісниче виробництво, що привело до розвитку торгівлі між ними. Так народжувався феодальний устрій. Посилення торговельних зв’язків між племенами привело до створення в 9 столітті нової ери держави Русь, яка об’єднала групи племен з центрами в Києві та Новгороді.

Київ об’єднував південну групу древньоруських земель ― полян. Засновниками Києва були брати Кий, Щек і Хорив та їхня сестра Либідь. Першим князем Київським був Кий (5—6 ст.), його наступником ― Щек. Пізніше правління передавалося синам, племінникам і т.д. Як стверджує літописець “Повести временных лет» (ч. 1, с. 16-17), у 862 році династію полянських князів знищили Аскольд і Дір, бояри Рюрика, князя Новгородського. Їхнє правління продовжувалось до 882-го року, коли влада перейшла до Олега, що був правителем Новгорода за малолітнього сина Рюрика ― Ігоря, якого наставив до влади Рюрик перед смертю. Олег наказав убити Аскольда і Діра, мотивуючи це тим, що вони за походженням не були князями. Київ перейшов до рук Олега. Таким чином, з 882-го року Новгородське князівство було об’єднане з Київським, а Київ став «матір’ю городів руських» ― столицею єдиної древньоруської держави [Історія Києва, т. 1, с. 48]. Подальший історичний розвиток подій тісно пов’язаний з нашими предками—древлянами, а тому наведемо декілька уривків із книги [Історія Києва, Т.1, Київ-1960, стор. 48-51], в якій описано ці події.

«Олег обрав Київ центром своєї держави не випадково. До цього спричинила низка обставин. Київ тоді був найбільшим міським центром східної Європи, розташованим у самому серці східнослов’янських земель, де схрещувалися найважливіші торгові шляхи. Але найголовніша причина полягала у політичній ситуаціїі, яка склалася на Русі після походу 882 року. Якщо на півночі ― в Новгороді та підлеглих йому землях ― влада Олега була міцною, то на півдні вона тільки встановлювалася, причому поширювалася на ті літописні племена, які задовго до того вже мали певний досвід державного розвитку. Отже, політична ситуація вимагала постійного перебування князя саме на півдні, де його влада була не такою міцною, як на півночі.

Утвердившись у Києві, Олег починає боротьбу за поширення влади київського князя на інші південні племена. Він підкорює древлян, сіверян, потім куличів, тиверців і т.д. За літописними джерелами, він звільняє від хозарської данини радимичів і також включає їх до своєї держави. На початку Х століття Олегу підкорялися вже майже всі східнослов’янські племена.

Успішні походи Олега на Візантію в 907 та 912 роках і укладені внаслідок них договори мали велике значення для зміцнення влади київського князя і посилення економічного становища деяких найважливіших древньоруських міст. Основним змістом цих договорів було забезпечення торгових інтересів Русі на півдні. Згідно з договором 907 року найбільші міста Русі одержували від греків данину. Серед них перше місце належало Києву, далі йшли Чернігів, Переяслав, Полоцьк, Ростов, Любеч.

Успіх походів 907 і 912 років та вигідні для Русі договори свідчили про швидке зростання могутності молодої Київської держави.

Після смерті Олега, в 913 році, влада перейшла до рук Ігоря, який на той час був уже дорослою людиною. Ігор також лишив Київ своєю столицею, і відтоді перебування великих князів в Києві стає традицією. Коли помер Олег, деякі племена, зокрема древляни та уличі, які у складі Київської держави продовжували зберігати часткову автономію, перестали визнавати владу князя. Ігорю довелося підкорювати їх удруге.

У 941 і 945 роках Ігор організував два походи на Візантію, в результаті яких було укладено новий договір, що підтвердив основні переваги Русі в південній торгівлі. Цікаво відзначити, що, за даними літописця, цього разу візантійські імператори Роман, Константин і Стефан надіслали своїх послів до Києва, де і велися переговори.

Незабаром після цього відбувається одна з найцікавіших подій в історії Русі Х століття ― древлянське повстання 945 року, яке є найдавнішим вибухом класової боротьби в древній Русі, відзначеним у літописі. Це повстання спалахнуло внаслідок надмірної експлуатації народних низів, але воно було використане древлянською суспільною верхівкою, що прагнула відпасти від Києва, для боротьби проти київського князя. Ігор був убитий повсталими древлянами (див. окремий Розділ 3.13.1 «Княжа Гора»-авт). Його дружина Ольга, яка прийняла владу після смерті чоловіка, жорстоко придушила повстання, але разом з тим змушена була провести певну реформу, спрямовану на регламентацію феодальної експлуатації.

У 964 році влада переходить до сина Ігоря, Святослава, який тоді вже досяг повноліття. Святослав, видатний полководець, провів кілька вдалих походів проти хозарів, ясів (осетинів) і касогів ( черкесів), а також проти деяких племен (в’ятичів), які знову зробили спробу не визнавати влади Києва.

У 967 році Святослав на чолі війська вирушів у похід проти Болгарії на Дунай. У Києві залишилася Ольга з онуками (синами Святослава) : Ярополком, Олегом і Володимиром. У 970 році, від’їжджаючи в другий болгарський похід, Святослав залишив у Києві старшого сина Ярополка, який, очевидно, виконував тут функції великого князя. Середній син Святослава, Олег, був посаджений в деревській волості, в Іскоростені, а молодший Володимир ― у Новгороді. Проте, коли до Києва дійшла звістка про смерть Святослава, який був убитий печенігами в 972 році під час повернення на Русь після підписання миру з Візантією, між братами розпочалася боротьба за владу в Києві.

Спочатку великим князем був проголошений Ярополк, але незабаром розпочалася боротьба між ним і Олегом, що закінчилася смертю останнього підчас облоги Овруча (див. розділ 6.12 Пам’ятник Олегу Святославовичу в місті Овруч – авт). Тим часом Володимир з варязьким військом обложив Київ. Ярополк утік до Родні, замку в гірлі річки Росі, там він був виданий Володимиру своїм воєводою Блудом і убитий.

У 980 році Володимир став київським князем.» (кінець цитати [Історія Києва, т. 1, стор. 48—51]).

Надалі відбувалися такі події.

Часи князівства Володимира Святославовича (980—1015 рр.) були важливим етапом як в історії Київської Русі в цілому, так і в історії столиці ― міста Києва [див. Історія Києва]. Він продовжував зміцнювати державу: знищив автономію племен, територію Русі поділив на області, якими правили його сини або спеціально призначені ним довірені особи, ввів християнство. Керуючись бажанням об’єднати народ держави, Володимир спочатку створив пантеон язичницьких богів, а пізніше, у 988 році, наказав знищити його. Статуї богів були порубані, спалені, а статуя головного бога Перуна скинута в річку. Відбулось хрещення Русі, тобто християнство стало офіційною державною релігією Русі. Київ поступово ставав одним із найбільших і найбагатших міст Європи. За часів Володимира збудовано відому Десятинну Церкву (989—996 рр.), яку зруйнували в 1240 році татаро-монголи.

Спадкоємцем Володимира став Ярослав Мудрий. «Час князювання Ярослава, якого за піклування про розвиток освіти і культури на Русі прозвали Мудрим (1018-1054 рр.), був періодом нового піднесення Київської держави та її столиці — Києва.» [Історія Києва, стор. 58.]. Ярослав Мудрий дбав про освіту, створив відому «бібліотеку Ярослава Мудрого». Всі його діти здобули освіту. Для підтримання дружніх стосунків з іншими державами його 5 синів одружилися з дочками правлячих сімей Європи, а 4 дочки стали королевами Норвегії (потім Данії), Угорщини, Англії, Франції. Королева Франції Анна за дорученням Короля (був не грамотним) ставила на документах свій підпис «Анна Київська». Ярослава називали «тестем Європи».

До речі, наш край теж причетний до роду великих князів Київських. Уважно прослідкуйте родовід Ярослава. Ярослав був сином Володимира, а батьки Володимира: батько ― князь Київський Святослав (син княгині Ольги), мати ― Малуша (дочка князя древлян Мала, ключниця княгині Ольги). Це той самий князь древлян Мал, ім’я якого носить сучасне місто Малин, і котрий сватався до княгині Ольги після смерті її чоловіка князя Ігоря на Княжій горі біля села Липляни. На основі цієї легенди в кінці 80-тих років створено кінофільм «Княгиня Ольга».

2005-го року в Коростені було встановлено пам’ятник Малу. На анотаційній дошці ― напис:

Князь Мал, син Нискінії

Нескорений патріот землі древлянської

Боровся за незалежність древлян в X ст.

… від вдячних нащадків

Детальніше про Ярослава Мудрого, його родовід і князя древлян Мала можна прочитати у Вікіпедії в статтях «Ярослав Мудрий» і «Мал».

Після перемоги 1036 року над печенігами, які спробували захопити «город Володимира», в 1037 році Ярослав почав будувати «город Ярослава» з церквою святої Софії (Софіївський Собор) і Золотими воротами.

Подальший розвиток сільського господарства, ремесла і торгівлі в межах феодального устрою призвів до роздрібненості древньої Русі. Після смерті Ярослава Мудрого за його заповітом утворюється кілька удільних князівств: Чернігівське, Переяславське, Волинське та інші. Вони підкорялися великому князю, але в свою чергу їм підкорялися князі менших князівств. Часто уділи перетворювались на спадкові вотчини. Майже до середини 13 століття виникали міжусобні війни, а також боролися за Київський престол сини Ярослава (Ізяслав, Святослав Чернігівський, Всеволод Переяславський) та удільні князі.

За князя Володимира Мономаха (1113—1125 рр.) та його сина був відносний спокій на Русі після прийняття «Устава Володимира Мономаха» , що полегшував життя трудового люду.

Князь суздальський Юрій Долгорукий тільки після декількох спроб у 1154 році закріпився в Києві й князював тут до своєї смерті 1157 року, похований на кладовищі Києво-Печерської лаври. Син його Андрій повернувся до замку Боголюбова, що поблизу Володимира на Клязьмі. Але в 1169 році Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого, організував похід на Київ і піддав його нищівному погрому: спалив житлові квартали, зруйнував і пограбував церкви й монастирі, зокрема Софію і Десятинну церкву [«Летопись по Игнатскому списку», стор. 372—373]. Залишивши в Києві намісника, Андрій повернувся в Боголюбово. В 1174 році Андрій організував разом з половцями новий похід на Київ, але зазнав нищівної поразки, втік до Суздальської землі і в тому ж році був убитий своїми боярами. А боротьба за Київ продовжувалась між Галицько-Волинськими, Смоленськими і Чернігівськими князями.